У статті розглянуто поняття стійкості деревостанів та їх формування для селекційних об’єктів з урахуванням динаміки напруженості використання умов середовища. Захисні властивості лісового середовища, які ототожнюють зі збереженням генетичного різноманіття, визначають за кількістю і якістю природного поновлення та асоціююють з екологічною стійкістю (відновлюваністю), можна ефективно оцінювати за втратою цієї стійкості за наведеною методикою. У статті проаналізовано підходи та напрями, які актуальні для оцінювання біотичної та екостійкості деревостанів. Для селекційних об’єктів ці питання актуальні під час призначення лісовідновних заходів у лісових генетичних резерватах, оцінювання стійкості деревостанів у момент відбору плюсових насаджень, оцінювання відібраних постійних лісонасіннєвих ділянок з позицій визначення обсягів формування та доглядів. Методика оцінювання стійкості деревостанів базується на визначенні показників стійкості (коефіцієнта стійкості, втрати біотичної стійкості, втрати екологічної стійкості), які розраховують на підставі параметричного (таксаційного) оцінювання дерев, їх санітарного стану та природного поновлення на досліджуваній ділянці. Використовуючи значення наведених показників стійкості, насадження можна поділити на три категорії стійкості: стійкі, умовно стійкі та нестійкі. Запропоновано відповідні лісогосподарські заходи, що потребують окремої параметричної оцінки за лісотвірними видами дерев, господарськими групами типів лісу, категоріями лісів, цільовими заходами формування чи напрямом дослідження. Під час досліджень напруженості показника життєвого простору встановлено, що використання лісорослинних умов відбувається за оцінкою процесу розвитку деревостанів, як нормальне, ненапружене і напружене. Для встановлення показника нормального й ослабленого стану запропоновано базову шкалу оцінювання біотичної стійкості за індексами стану
оцінювання стійкості, показник напруженості, збереження генофонду, санітарний стан, динаміка площ