Український журнал лісівництва та деревинознавства

Штучні заповідні парки Українського Полісся, що створені у період постмодернізму, є природоохоронними, історичними, пізнавальними та навчальними об’єктами. Ландшафтний дизайн являє собою синтез традицій та нових тенденцій до трансформацій. На їхніх територіях підтримуються природне існування та поширення рідкісних видів; охороняються види, які перебувають під загрозою зникнення, уразливі види; покращуються гідрологічні функції; зберігаються цінні ландшафти. У 1960-х рр. на Українському Поліссі, а саме у Рівненській області, створено п’ять парків, що мають статус комплексних пам’яток природи (КПП) місцевого значення. За результатами аналізу історії формування та розвитку комплексних пам’яток природи Українського Полісся показано їхню трансформацію, що відбулась упродовж 60 років. КПП мають просту планувальну структуру таких типів: хрестоподібна («Висоцький дендропарк»), зірчаста («Більський дендропарк», «Сарненський дендропарк»), петельна («Рокитнівський дендропарк»), комбінована («Трипутнянський парк»). З-поміж трьох парків із регулярним плануванням найбільшу зміну помітно у комплексній пам’ятці природи «Більський дендропарк» через розростання живоплотів, які нині не формуються, та порушення меж галявин, на яких з’являються самосійні рослини. Дендрофлора п’яти штучних парків нині представлена 157 видами, що належать до 19 порядків, 32 родин, 81 роду, із них 111 занесені до Червоного списку МСОП. У двох парках за період їх існування відбулось збільшення кількості видів на 11–50 %, дендрораритети становлять 50–71 %. У трьох парках під дією антропогенних, екологічних чинників відбулося зменшення дендрорізноманіття, залишилось 55–81 % видів деревних рослин, серед яких – 71–75 % рідкісні. Штучні заповідні території Українського Полісся – це цінні об’єкти, які необхідно надалі розвивати та охороняти, поповнювати їхні колекції деревними рослинами і проводити догляд.

штучні парки, еволюція, збереження, насадження