Описано формування мережі штучних заповідних парків у басейні Дністра, яке відбувалося упродовж трьох етапів: 1) ХVІІ ст. – 1917 р.; 2) 1918–1990 рр.; 3)1991 р. – донині. Інтенсивний її розвиток спостерігався у ХVІІІ (близько 20 об’єктів) та ХІХ (близько 30 об’єктів) ст. Минуле ХХ ст. вирізнялося масовим заповіданням та уточненням заповідного статусу для раніше створених парків, зокрема пік їхнього заповідання припав на 1960–1980-ті рр. Сучасну мережу штучних заповідних парків представлено 128 об’єктами, з яких сім ботсадів, 18 дендропарків, 100 парків-пам’яток садово-паркового мистецтва і три зоопарки. Вони разом займають 3315,0 га. Найвищу категоріальну (чотири категорії) та об’єктну (відповідно 57 і 23 парки) репрезентативність мають Львівська та Хмельницька області. Рівень категоріальної, об’єктної та адміністративно-територіальної репрезентативності, а також кількісний і якісний видовий склад локальних заповідних дендроекзосозофлор природно-географічних регіонів басейну Дністра відображає ступінь розвитку басейнової мережі штучних заповідних парків. За цими показниками найоптимальніше сформовано мережі штучних заповідних парків у зоні широколистяних лісів та Лісостепу України.
історія заповідного паркобудівництва, штучні заповідні об’єкти, природно-географічні регіони